Множина Мандельброта має на позір просте визначення: обмежена і зв'язана множина на комплексній площині, межа якої утворює фрактал. Маємо в цій дефініції ту простоту, що є складною і повабною. Повтор простої операції — знову і знову, знову і знову — призведе до утворення надскладної фігури. Бенуа Мандельброт за фрактальний метод (за математичні його основи) отримав престижну нагороду від колег (які довго чинили спротив самій ідеї фракталів) із показовим формулюванням: «За зміну свідомості». Бо це воно і було — творення нової парадигми, світоглядні трансформації. Нарешті знайшли, здавалося так, Священний Грааль: існує просте правило, котре пояснить принципи, за яким працює реальність, правило, що може бути одночасно і вповні реалізоване в науці та в мистецтві.  

Множина Мандельброта і фрактали в природі, мистецтві, науці —  одна з тем (точніше: одна з історій), якими поділилася з учасниками Executive MBA Катерина Терлецька. Логіка відкритих систем, що дозволяє управлінцю адекватно відповідати на виклики сьогодення, постала в лекції Терлецької зокрема і як наукова проблема. В буквальному визначенні науки — у пошуку законів, що за ними побудований реальний світ.        

Катерина Терлецька — математикиня, докторка фізико-математичних наук, завідувачка лабораторії математичних наук МАН, видатна і визнана науковиця.  Її лекція в kmbs мала назву «Між наукою та мистецтвом». Різницю між наукою і мистецтвом пані Катерина пояснила чи не на початку лекції — дуже дотепно і дуже явно: фундаментальну науку найлегше потрактувати через мистецтво, — заінтригувала лекторка. Наука робить складну реальність простішою, мистецтво робить складну реальність ще складнішою. І відтак виступ Терлецької був присвячений найбільш проблемному слову в назві лекції — «між».  

Сила проривних ідей, — наголосила Катерина Терлецька, — полягає в балансі між наукою і мистецтвом. Люди дивляться на цей світ і питають: чому? Люди дивляться на цей світ і питають: чому б ні? Науковці і митці відповідно. Підприємець — це цікавість науковця плюс креативність митця. Пошук нових можливостей за допомоги розрахунків, заснованих на законах реального світу, має більше шансів на успіх. Але перед тим мусить стати явною сама таємниця природи, себто треба зуміти побачити (ба уявити!) зв'язки, на базі яких формуються закони.  

Фундаментальна властивість природи — самоподібність. Золота пропорція Піфагора, числа Фібоначчі, вітрувіанська людина да Вінчі, модулор ле Корбюзьє, множина Кантора, сніжинка Коха, килим Серпінського, розмірність Гаусдорфа і навіть плями Роршаха та абстрактний експресіонізм Поллока — все це про пошук і відтворення самоподібності.     

З інтуїтивної точки зору послідовність, яка відтворює природну самоподібність, мусить здаватися нам досконалою.  З погляду мистецтва вона здається нам ілюзорною. Мислення інерційне, воно базується на попередньому досвіді. Неможливий трикутник Пенрозуза за таких умов ніколи і не складеться в геометричну фігуру, в тому і є його мистецька цінність. Наука протиставляє ілюзіям-інтуїціям розрахунки. Можна розрахувати реальності, можна уявляти реальності, а треба уміти й те, й інше  — такою і буде позиція між мистецтвом і наукою, що її посідає підприємець, привілейована зрештою позиція.