Шлях пізнання

Як автор прийшов до написання цієї праці? Володимир Моренець розповів, що у 1960 році Мирослав Попович захистив кандидатську дисертацію у сфері логіки. Його вибір, як філософа, піти в цю область – мав своє обґрунтування. Адже цензори та ідеологи абсолютно нічого в логіці не розуміли, тому філософи могли «бавитися» своїми розмислами, маючи на увазі які завгодно сутності.

Попович написав низку праць, присвячених українській культурі. Він доклав свою потугу, відгострену аналітичну зброю у сфері логіки, когнітивістики й пізнання до спостереження етнокультурних, націокультурних психологічних феноменів. Причому доклав з такою продуктивністю, що його праці, зокрема, про слов’янський культурний етногенез, про давні літописи, мають більший сенс, аніж труди, безпосередньо народжені в області культурології й літературознавства.

Таким чином, Мирослав Попович став точкою спостереження сучасності – у всіх її проявах – і «доріс» до праці «Бути людиною». Можна сказати, що в ньому визріло об’ємне уявлення про дійсність людської особистості в її персональному, суспільному, історичному, культурному, мовному вимірах – у всій множині притаманних їй структур.

Все це він, як логік, розбирає з величезною ретельністю. Така книжка не може читатися один раз. Її належить читати непоспіхом, повертаючись знов і знов. Вона складається з чотирьох розділів: «Філософія – це позитивне знання», «Істина і смисл» (тут автор розгортає свої уявлення про можливість пізнання дійсності в істинних сенсах), «Добро і зло» (присвячений питанням етики), «Почуттєва оцінка в процесах комунікації» (про питання мистецтва). Важливо, що це думання про людину в її різних іпостасях є живим, воно не є академічно зафіксованим, – підкреслює Володимир Моренець. – Це істини, які виношувались протягом багатьох років. Тільки дуже багато знаючи у сферах філософії, історії, культури, науки, можна дійти тих суджень, які висловлює Попович.

Сутність бізнесу

Чим, власне, займається бізнес? Відповідь може здатися занадно очевидною. Але чи це насправді так? На думку Володимира Моренця, Попович змушує замислитись – чим керує управлінець, чим керує власник бізнесу, – і підводить нас до тези, що раціональне, глибоке, продумане управління бізнесом є проектуванням майбутнього.

У книзі читаємо: «Продаються і купуються, на перший погляд, речі. Якщо я купую хліб чи черевики, проект їхньої майбутньої долі, їхнього використання – до смішного простий. А вже купівля цвяхів та дощок є елементом складнішого проекту – будівництва чогось цілого, отже, виробничого споживання. Проект має стратегію, передбачає здобутки, втрати і ризики. На ринку зустрічаються проекти продавця і покупця. Видається, ніби на ринку торгують минулою витраченою працею. Насправді на ринку торгують майбутнім».

 

Одне можна сказати твердо: людина здатна відрізняти добро від зла; істину від хиби; красу від мерзоти. І тому можна бути оптимістом

Одне можна сказати твердо: людина здатна відрізняти добро від зла; істину від хиби; красу від мерзоти. І тому можна бути оптимістом

Філософія і реалії бізнесу

А чим може бути корисний складний філософський текст для управлінця? На думку В’ячеслава Геращенко, у книзі є речі, які напряму пов’язані з діяльністю управлінця та бізнесмена. Можливо, на більш високому рівні абстракцій – але вони дають прохід до перспективи діяльності, до успіху іншого порядку, до реагування на складні виклики та роботи зі складними проблемами. Тут йдеться про сенс, про людину, про цілісність. Серед іншого, автор порушує питання цілого, яке більше, ніж сума його окремих складників. І фактично він стверджує, що сьогодні з’являються умови, коли цей парадокс набуває свого змісту.

Ціле має таку властивість, як емержентність (це властивість цілого, яка відсутня в будь-якій його складовій). Продукт компанії або прибуток – це емержентна властивість, яка не генерується жодною окремою частиною організації, а генерується виключно цілим. Це означає, що якщо бізнесмен опанує цю концепцію та зможе її реалізувати через логіку спеціальних підходів до мислення та імплементації своїх ідей, організації своєї компанії як цілого – він отримає перевагу, на яку не може розраховувати управлінець, котрий не опанував цю теорію.

Але чи треба бізнесмену заглиблюватись у надра філософії, в які заводить Попович? Володимир Моренець впевнений, що, по змозі, треба, адже це кардинально розширює горизонти. Не можна міряти споживача усередненою міркою, бо тоді відразу закладається неправильний масштаб мислення. Якщо ви вимірюєте бізнес тільки грошима, то його масштаб вже приречений. Якщо ж там є «бензин» для руху, і рух має осмислений характер якогось людського майбутнього, тоді бізнес має сенс та довготривалість. Через це гуманітарний компонент, гуманітарна свідомість – абсолютно необхідні.

Голос внутрішній і зовнішній

На чому ми ґрунтуємось, висловлюючи думки чи приймаючи рішення? Володимир Моренець розповідає, що Мирослав Попович – раціоналіст, представник декартівської школи раціонального мислення. (Хоча його мислення настільки фахово глибоке, що залишає простір для інших смислів.) Він порушує надзвичайно цікаве питання – і для керівника, і для власника, і для будь-кого: хто говорить мені, коли я говорю? Де приймається рішення морального характеру, яке я приймаю?

Є структура особистості, яка мені говорить, коли говорю я. І це одне моє «я». Але воно складається не тільки з цього, але й також з надособистісних речей. Це традиція, виховання, культура. Це спадкоємність культурна, спадкоємність моральна. Це все, що не я безпосередньо продукую, але що в мені присутнє.

 

Вихідний і апріорний стан людини – не байдужість, а співчуття. Не нуль почуття, а плюс

Вихідний і апріорний стан людини – не байдужість, а співчуття. Не нуль почуття, а плюс

Але в остаточному підсумку рішення приймається в межах «я»? Святий Августин покладає відповідальність за це на вищу силу та знімає з себе непосильний для людини тягар розрізнення добра і зла. Мирослав Попович залишає велике місце для чинника культури, але при цьому всю відповідальність покладає на саму людину.

Він пише: «Людина може бути доброю, але вона може бути і страхітливо злою. Європейська система фундаментальних цінностей не гарантує однозначності рішень. (Володимир Моренець зауважує: Попович скрізь підкреслює, що йдеться про європейську цивілізацію з її індивідуалістичним баченням світу і відповідальністю, що покладається на людину.) Вона не говорить сама по собі – чи зла людина, чи добра. Одне можна сказати твердо: людина здатна відрізняти добро від зла; істину від хиби; красу від мерзоти. І тому можна бути оптимістом».

Свобода і бізнес

Чи існує прямий зв’язок між ступенем свободи суспільства і можливостями для розвитку бізнесу? Думка В’ячеслава Геращенка така: якщо спрощено, бізнес створює попит або реагує на попит; закриває певні проблеми своїми продуктами, послугами. Але філософія допомагає розібратись – в кого насправді виникають потреби в цих послугах або продуктах. І відповідь проста: тільки роль має потребу. Людина – клієнт, споживач може виступати в декількох ролях. Ось цікава цитата автора: «У раба немає персони». Причому раб не обов’язково в буквальному сенсі – це людина, обмежена у свободі. Отже, немає персони – немає ролі, немає попиту.

Відповідно, чим вільніше суспільство – тим більше в ньому ролей. І це різноманіття ролей є причиною появи нових потреб і замовлень до компаній. Тільки один рядок, але в ньому «зашиті» перспективи для бізнесу. Є персони – є ролі, потреби та перспективи. Зменшується свобода – бізнес починає деградувати.

Людина – ціль чи засіб?

Чим обертаються для бізнесу швидкі прибутки, в жертву яким приносяться чесність та добросовісність? Володимир Моренець вважає, що у свободі «зашиті» не лише перспективи для розвитку, але й також можливості інструментального трактування людини й її використання. Це ми щодня бачимо на нашому ринку. Пішов – купив. Виявився фальсифікат. Добре, я свою соціальну роль виконав – витратив гроші. Так званий «бізнес» мене спожив, і я йому більше не цікавий. Але чи є обмеження для такого використання?

Мирослав Попович говорить про людину як засіб – і людину як мету. В європейській культурі «зашита» теза про людину як мету. Це не означає, що ми не вживаємо час від часу один одного. Вживаємо. Але якщо ви не відкидаєте самодостатність, то розумієте, що скористалися в хорошому сенсі. Якщо ж бізнес ужитковий повністю – він приречений. Бо якщо він не добачив в глибині людину мету, він не може побачити того, що побачив Стів Джобс. Джобс побачив мету, а не засіб досягти того, щоб тільки купили його продукт.

В’ячеслав Геращенко додає, що подивитись на тезу «людина, як ціль, а не як засіб» можна й крізь призму управлінського процесу. Історично ставлення до людини, яка працювала, виражало поняття «відділ кадрів». Тепер є усталений термін HR – людський ресурс, з’являється поняття «людський капітал». Управлінці мають бути дуже обережними з тезами – що є ресурсом, що капіталом, що таке бути людиною, а також що таке людина – ціль або засіб. Якщо розглядати людину як ресурс, то в перспективі логіка може бути дуже небезпечною. Філософи надзвичайно чутливі до таких речей – до пограничних станів небезпеки.

Для бізнесмена дуже важливо подивитись на такі концентрати і поставити собі запитання: чи моя траєкторія перспективна, чи правильно я розумію, що таке людина – ресурс чи капітал? Чи правильно я розумію споживача? Чи не переплутав я ціль і засіб? Гроші, добро і багатство?

 

Свобода вимагає ідентичності, а ідентичність досягається через співвіднесення мого «я» з моєю спільнотою

Свобода вимагає ідентичності, а ідентичність досягається через співвіднесення мого «я» з моєю спільнотою

Про байдужість

Байдужість до сторонніх для нас людей – це норма або відхилення від неї? Володимир Моренець міркує так: любов і ненависть – крайні прояви ставлення людини до конкретного іншого. Але чим далі ми відходимо від традиційного суспільства, тим ширша наша сфера особистих контактів – і тим більше місце в ній посідають люди, які нам особисто байдужі.

Якщо нам необхідно врятувати від серйозної загрози здоров’я, життя й свободу тих, кого ми любимо, і єдиним порятунком є шкода, яку ми завдаємо тим, хто нам байдужий, – то чи можемо ми йти на таку жертву? Відповідь Мирослава Поповича: «Перш ніж розглядати це питання, зробимо загальне зауваження. Людина, яка відчуває справжнє почуття байдужості до іншого, до його страждань і радощів – просто хвора. Ця психічна хвороба має назву аутизм, і від неї лікують змалку.  Нормальна людина відчуває співчуття до іншого і тоді, коли вона незнайома з ним. Вихідний і апріорний стан людини – не байдужість, а співчуття. Не нуль почуття, а плюс».

Життя: завдання і сенс

В’ячеслав Геращенко розмірковує: бізнес – це цілеспрямована діяльність. Управлінці – це люди, які ставлять перед собою цілі, часто дуже амбітні, та які їх досягають, а потім рухаються далі. Всім зрозумілий цей напружений контекст: цілі, цілі, цілі, люди, KPI і т.д. Але інколи виникає питання: у чому сенс життя? І як виокремити його смисл? Чи це про цілі, про матеріальні об’єкти, про якісь параметри? В книзі є теза, яка мене вразила свого часу: «Сенс життя не обмежується терміном мого життя».

Володимир Моренець нагадує, що за Мерабом Мамардашвілі, знайти сенс у межах свого життя неможливо. Можна знайти завдання життя, а не сенс. Бо щоб знайти сенс, потрібно вийти поза межі власного існування. А так сенс з тобою народився – з тобою й помер. Через це люди й ставили палаци, зводили піраміди, робити відкриття, засновували бізнес… Бо це продовжує існувати. Думка Сократа живе сьогодні серед нас – і в цьому сенсі він є присутнім.

Попович також звертається до поняття «ідентичності». Він фактично спростовує той погляд, що говорить: бізнес не повинен мати національних ознак. Спільнота абсолютно необхідна і для щастя, і для успішного будівництва себе й свого «я». Сьогодні ми уражені доглибинно абсолютною дисперсністю, роз’єднаністю. Хоча нас насправді єднає більше, ніж роз’єднує.

Мирослав Попович пише: «Щоб жити повноцінно, людина мусить належати до своїх, що втілюється в іменуванні згідно з традиціями свого роду, в прописці у своїй соціальній структурі. Тут, в цій соціальній залежності індивіда коріниться ідея свободи. Тому що залежність від спільноти своїх протистоїть безвладності і безособовості раба. Залежність від своїх – умова життя; залежність від чужих – тінь смерті. Свобода вимагає ідентичності, а ідентичність досягається через співвіднесення мого «я» з моєю спільнотою».

Управлінські діалоги – такою була тема бізнес-майданчика, який вперше відбувся в рамках Книжкового Арсеналу. Управлінські діалоги – це більше, ніж розмова про книги. Це про вміння управлінця мислити, в дискусіях народжувати ідеї та створювати бізнес-композиції, що змінюють світ.

Куратором програми бізнес-майданчику виступала kmbs​.

Більше про подію, фото та відео можна знайти тут: http://kmbs.ua/news/pershiy-biznes-maydanchik-na-knizhkovomu-arsenali