Про секуляризацію та релігійний тероризм

Категорія цінностей увійшла в соціально-політичний дискурс у середині ХХ ст. в результаті процесу секуляризації західного суспільства.

Секуляризація – це процес дерелігієзації держави, громади, будь-чого. Вона пов’язана, з одного боку, з категорією релігії, а з іншого – з категорією суспільства. Вона дотична до суспільних процесів та індивідуумів, тому що індивідууми відчувають на собі, підтримують або не підтримують цей процес.

Релігійний фундаменталізм – це реакція на секуляризацію суспільства. Це відповідь різних релігій на процес секуляризації. Тому про секуляризацію слід знати, у тому числі для того, щоб розуміти, чому у Лондоні хтось наїхав на людей вантажівкою, чи чому літаки врізалися у два хмарочоси у Нью-Йорку.

Релігійний фундаменталізм спочатку був ідентифікованій серед протестантських громад у США. Після Ісламської революції в Ірані було запроваджено поняття ісламського фундаменталізму.

Термін секуляризм відрізняється від секуляризації та від іншого терміну – секулярний. Секуляризм – це ідеологія, на кшталт комунізму, капіталізму та інших «-ізмів». Секуляризація ж означає певний соціальний процес, який відбувається об’єктивно, хочемо ми цього чи не хочемо. Врешті-решт цей процес може спричинити виникнення у суспільстві певних сталих предикативів: суспільство може стати секулярним.

Релігійний фундаменталізм може стати реакцією на кожну з цих трьох категорій, але ця реакція кожного разу інша. Може, наприклад, виникнути антисекулярна ідеологія, себто антисекуляризм як полемічна реакція на ідеологію секуляризму. Може розпочатися соціальний процес, який намагається скорегувати секуляризацію. В Туреччині, наприклад, політика президента Ердогана стала процесом десекуляризації – реакцією на секуляризацію, пов’язану з ім’ям Мустафи Кемаля Ататюрка.

 

Секуляризація – це процес дерелігієзації держави, громади, будь-чого. Релігійний фундаменталізм – це реакція на секуляризацію суспільства

Секуляризація – це процес дерелігієзації держави, громади, будь-чого. Релігійний фундаменталізм – це реакція на секуляризацію суспільства

Новітня історія секуляризму

У ХІХ столітті секуляризація стала ідеологією. У цю епоху почали народжуватися ідеології, які у ХХ столітті спричинили дві світові війни. Найвпливовіша ідеологія ХІХ століття – марксизм – дала початок комунізму. Фашизм теж ідеологічно зароджувався у ХІХ ст. – у вигляді націоналістичних ідеологій.

У той самий час у Великобританії народжується ідеологія секуляризму. Англієць Джордж Голіоук придумав термін «секуляризм», який для нього не означав атеїзм – це була радше індиферентність по відношенню до Бога: я можу визнавати  існування Бога, але можу і сам покращувати цей світ.

Голіоук мав декілька послідовників. Один із них, Езра Корнелл, походив із фанатично-релігійного середовища, але завдяки Голіоуку змінив свої переконання. З віруючого пуританина Корнелл став віруючим у секуляризм як у релігію. Він настільки у нього увірував, що заснував перший в Америці секулярний університет – Корнельський, світський від самого початку. До цього всі університети США, у тому числі Гарвард, Єль, Прінстон, Колумбійський, були засновані як богословські і навіть фундаменталістські семінарії.

Про «розчаклування» світу

У соціології категорію секулярного почав розробляти Макс Вебер. Він запровадив термін «розчаклування світу», який позначає позбавлення світу релігійних ознак. Вебер прогнозував, що релігія врешті-решт повинна залишити соціальний, публічний простір і замкнутися в особистому, приватному просторі людини. Він вважав це об’єктивним секулярним процесом.

Ідеологія секуляризму вимагала знищення релігії взагалі, витіснення її із соціального простору як на Заході, так і на Сході. У країнах комуністичного блоку релігія знищувалася фізично, оскільки комуністичні режими розуміли релігію як несумісну з комуністично-соціалістичним суспільством. На Заході ж релігія так жорстко не знищувалася, але активно витіснялася,  бойкотувалася. Апогею цей процес досяг у 1960-70 роках.

 

У модерному суспільстві до Другої світової війни ідею Бога пов’язували з ідеологією: її або відкидали взагалі, або використовували Бога заради своїх цілей

У модерному суспільстві до Другої світової війни ідею Бога пов’язували з ідеологією: її або відкидали взагалі, або використовували Бога заради своїх цілей

У 1966 році вийшов номер відомого журналу Time, на першій сторінці якого було написано «Бог мертвий». До речі, ця сторінка увійшла до переліку трьох найпопулярніших за весь час існування видання. Питання «Чи Бог мертвий?» відбивало постмодерністські тенденції того часу. Журнал із провокуючою обкладинкою вийшов через шість років після публікації відомої книги американця Деніела Бела, в якій ішлося про те, що ідеологія померла.

«Смерть ідеології», таким чином, співпала зі «смертю Бога». Це сталося тому, що в модерному суспільстві до Другої світової війни ідею Бога пов’язували з ідеологією: її або відкидали взагалі, як у комуністичних країнах, або використовували Бога заради своїх цілей, як це було у фашизмі чи нацизмі.

У своїй книзі Деніел Бел оголосив про смерть класичних ідеологій доби модерну. Одночасно з цим народилися ідеології нової, постмодерністської доби, які згодом призвели до сучасної формальної політичної системи з лібералами, консерваторами тощо. Можна сказати, що відмирання старих ідеологій призвело до оновлення ідеології секуляризму.

Найостанніша ітерація секуляризму як ідеології – це так звані неосекуляристи. Такі, як британець Стів Брюс, що намагається по-новому осмислити важливість секуляризму як ідеології вже у сучасній добі, після модерну.

Про антисекуляризм та постсекуляризм

На противагу секуляризму у британському контексті виникає антисекуляризм. Професор університету Бейлор у Техасі Роні Старк запропонував так звану ідеологію антисекуляризму. До речі, люди, близькі до Трампа, значною мірою або суголосні, або походять з тих кіл, які формували ідеологію антисекуляризму.

У європейському контексті в рамках франкфуртської школи критичного аналізу виникає інша ідеологія, яка була названа постсекуляризм. Франкфуртська школа відома тим, що фактично стала філософською основою значної частки сучасного європейського публічного дискурсу. Сучасні європейські політики часто висловлюють популярною політичною мовою ті філософські засади, які були сформульовані у франкфуртській школі.

Одним із головних філософів цієї школи є Юрґен Габермас. Він запропонував концепцію «постсекулярного», виступаючи перед Асоціацією німецьких видавців у Франкфурті за декілька днів після терористичного акту 11 вересня 2001 року у Нью-Йорку. Ця концепція полягала в тому, що релігію не потрібно виганяти із суспільства, що ідеологія секуляризму, яка передбачає витіснення релігії із суспільно-політичного простору, виявилася неконструктивною. Натомість він запропонував комунікативну інтеракцію між релігією і суспільством. Після нього термін «постсекулярність» став надзвичайно популярним у європейському контексті.

 

Талкотт Парсонс запропонував відірвати від релігії хоча б шматок і внести його в секулярне суспільство, щоб воно виглядало органічно. Цей шматок назвали цінностями

Талкотт Парсонс запропонував відірвати від релігії хоча б шматок і внести його в секулярне суспільство, щоб воно виглядало органічно. Цей шматок назвали цінностями

Про цінності як категорію

Цінності – це фрагмент великої історії секулярних теорій та теорій постсекулярності. Соціологічний апарат категорії цінностей формулював американський соціолог, гуру американської соціології Талкотт Парсонс.

Його думка полягала в тому, щоб використовувати категорію цінностей як певний компроміс між секуляризмом як ідеологією, секуляризацією як процесом і релігією, яка залишалася важливим фактором, принаймні в американському суспільстві.

Церква не могла увійти в секулярне суспільство – в цей «секулярний рай» релігію не пускали. А Парсонс запропонував відірвати від релігії хоча б шматок і внести його в секулярне суспільство для того, щоб воно виглядало органічно. І цей шматок назвали цінностями.

Секулярному суспільству ця категорія потрібна для того, щоб воно на чомусь базувалося. Особливо це стало необхідним у 1970-ті роки, коли паралельно йшла потужна течія постмодернізму, яка руйнувала всі п’єдестали і фундаменти. На зруйноване місце треба було щось покласти, і одна з пропозицій – покласти секуляризовані субстрати, шматки з церкви, релігії.

Цінності – це термін, який виник у секулярному контексті. Богословського терміну, аналогічного категорії цінностей, немає. У певному сенсі він виник як противага до категорії ціна. Ціна і цінність – це поняття з протилежним значенням.

Соціологи Пітер Берґер і Томас Люкман описали процес самосекуляризації церкви, де церква виступає агентом власної секуляризації, щоби вписатися в секулярну добу. Одним із інструментів такого вписування церкви в секулярну добу є категорія цінностей.

Про різні системи цінностей

Два роки тому я був у Пекіні на конференції Всесвітньої філософської асоціації, присвяченій цінностям. Я зрозумів, що таке цінності для сучасного китайського партійного функціонера чи бізнесмена, який пов’язаний із партією. Виявляється, це намагання хоч якось теоретично узгодити шизофренію, яка існує в китайському суспільстві: протиріччя між офіційним комуністичним ладом, який до цього часу там зберігається, і диким капіталізмом, у якому вони живуть.

 

Майдан став революцією, побудованою на цінностях. Це був такий собі ціннісний вибух всередині Європи

Майдан став революцією, побудованою на цінностях. Це був такий собі ціннісний вибух всередині Європи

Інший приклад цінностей – «русскій мір». Це традиційні цінності російського суспільства – патерналізму, православної цивілізації, як це не називайте.

Західні цінності також стикаються із певною проблемою. Вони зараз мають справу із своїм затятим ворогом – неолібералізмом, який говорить, що економіка вирішує все, що вона є універсальним регулятором відносин всередині суспільства і розв’язує всі соціально-політичні проблеми. Доктрина неолібералізму не претендує на мораль.

Про українську систему цінностей

Україна після Майдану найкращим чином вписується у глобальну мапу систем цінностей і займає на цій мапі центрове місце. Майдан став революцією, побудованою на цінностях. Люди відкидали свої економічні інтереси, виходили із зони комфорту, залишалися без очей, рук, ніг, часто навіть без життя заради цінностей. Це був такий собі ціннісний вибух всередині Європи, яка, фактично, всі ці цінності залишала на рівні риторики.

Організм українського суспільства, на мою думку, набув таких антитіл, які не дають розвиватися процесам неолібералізму, які зараз спостерігаються у Західній Європі і в американському суспільстві. На «ринку цінностей», де є декілька пропозицій (західні, китайська, російська та інші системи цінностей), ми маємо найкращий товар, тому що ми довели його цінність надто дорогою ціною. І ми його можемо пропонувати світові. Ні, не торгувати, бо цінностями не торгують, а ділитися з іншими людьми. Тут я бачу великий потенціал України і дуже оптимістично налаштований.