Школа для лідерів,
які прагнуть змін

Дізнайся першим

Останні новини KMBS в реальному часі

Останні події та новини з життя KMBS дізнавайтеся у розділі KMBS Live що знаходиться у верхньому правому куті екрану

Відкрити kmbs live
Головна
/
Статті
/
Як управлінці змінюють ролі під час війни. Епізод 6. Микола Вікнянський
17.05.2022
659
4хв
Як управлінці змінюють ролі під час війни. Епізод 6. Микола Вікнянський
Люди. Лідерство і менеджмент. Культура
До війни Микола Вікнянський активно займався розвитком Асоціації меблевиків України, управляв своєю компанією Termopal та викладав у kmbs, де раніше закінчив програму Presidents’ MBA. Але 24 лютого змінило все: свої управлінські спроможності Микола спрямував на створення та координацію діяльності гуманітарного штабу в Одесі, допомогу армії та співпрацю з міською владою.

Очікування війни

На початку цього року я з родиною встиг побувати і на пляжі, й на лижах. Коли їхали на море, то я сказав дружині: «Це може бути найдовший пляж у нашому житті». Але ми встигли повернутися. Коли їхали на лижі, повторив те саме. Вона відповіла: «Та ти параноїк!». Краще б вона була права.

Війна не стала для мене несподіванкою. Ще у грудні я почав сприяти появі військ ТРО в Одесі, бо не мав жодних сумнівів, що буде війна. А коли вкладав дочку спати 23 лютого, то сказав їй: «Вночі почнеться, не лякайся, коли будуть вибухи. Ми вдягнемося і кудись поїдемо».

Що стосується бізнесу, то я не уявляю — як можна було підготувати команду. Коли починається війна, на перший план у всіх виходять особисті питання. З моїми працівниками було так само, хоча ще 24 лютого вони писали мені: «Йдемо ми сьогодні на роботу чи ні?».

Управління системою, що самоорганізується

21-22 лютого я був у Києві, викладав кейси у kmbs. А 23 лютого брав участь у зустрічі одеського бізнес-клубу та ТРО. Я розумів, що допомагати армії потрібно через об’єднання бізнесменів, тому звернувся до Вадима Мороховського. Я хотів, щоб ми, по-перше, попередили формування озброєних підрозділів, що не підпорядковуються ЗСУ, а по-друге, допомогли армії зайняти ті позиції, які їй потрібні. Також розумів, що коли почнеться великий набір до війська, ми матимемо серйозні проблеми з логістикою, господарчими питаннями тощо.

Коли набір розпочався, так і сталося. Військові стали звертатися до нас за тим, що їм було потрібно. Наприклад, солдатам спочатку не було де спати, і ми знаходили тисячі спальних мішків. Збирали для них продукти, бо не було налагодженої логістики.

Містяни почали приносити тисячі пакунків прямо до місць базування ТРО. Це був суцільний хаос: ті, кого мобілізують, вже мобілізовані, волонтери, які бігали туди-сюди… Це виглядало дуже небезпечно, бо в Одесі тоді працювали диверсанти, ми періодично чули перестрілки.

За декілька днів друзі домовилися, щоб нам дозволили зробити волонтерський центр у приміщенні Odesa Food Market. І навіть написали одеським хіпстерам у соцмережах: приходьте, будете волонтерити. О 8 ранку наступного дня там вже був натовп із тих, хто щось приносив, і тих, хто хотів допомагати.

Я взяв ситуацію у свої руки та почав вибудовувати процеси у центрі. Зокрема, ми налагодили облік допомоги, яку нам приносили. Програміст і депутат міськради Петро Обухов став волонтером і зробив нам простеньку ERP-систему. Потім розробили модуль CRM, щоб усі замовлення, які ми приймали, мали накладні.

Я заборонив реагувати на «прохання хлопчиків із блокпосту» і ввів правило: звертатися до нас має керівник підрозділу, бо він знає реальну потребу. Адже у перші дні бувало так, що на одному блокпості було 5 спальників на людину, а на іншому — жодного.

Ось так і вийшло, що за перші 7-8 днів ми змогли запустити систему обліку, вибудувати основні процеси. Сказати, що це я створив волонтерський центр, — буде неправильно, бо це система, яка саморегулюється. Але завдяки тому, що ми почали нею управляти, вона змогла вирости до 500 людей.

Центр має три основні напрями. Перший — постачання гарячої їжі до армії. На піку ми готували та розвозили 8 тис. порцій на день. Другий напрям — постачання військового обладнання у великих обсягах (скажімо, тисячі бронежилетів). А третій — купа різних речей: і запакована їжа тривалого зберігання, і ліки, і спальники, і багато іншого.

Співпраця з містом

Десь на 8-10 день війни колега з бізнес-клубу попросив мене зустрітися з віцемером. Я сказав: «у мене немає часу, якщо хоче — нехай приходить». Він прийшов, побачив наш центр і був вражений. Спитав, чим вони можуть бути нам корисними.

Ми на той момент вже почали опікуватися ще однією військовою базою й намагалися там налагодити електропроводку. Я попросив віцемера спрямувати туди міську службу. Також я запропонував йому закупити те, що потрібно для приготування їжі в армії. Фактично, ми допомогли їм правильно освоїти державний бюджет, який вони вже мали.

Далі я зустрівся з мером, розповів йому про усі наші пропозиції. Він погодився закуповувати те, що нам потрібно, відвозити нам — а ми вже далі розвозитимемо й звітуватимемо.

Також мер запропонував об’єднати наші бази даних щодо людей, яких ми годуємо. Наша система обліку настільки сподобалася держслужбовцям, що вони й самі захотіли нею користуватися. Зрештою, ми позбавилися від дублювань у наших базах даних, і ефективність зросла. Так само ми поєднали зусилля щодо гуманітарних вантажів.

Незабаром ми почали зустрічатися з мером практично щодня на нарадах. І одного разу я запропонував йому створити антикризовий гуманітарний штаб міста при мерії Одеси. Мені дали добро, і я залучив працівників свого відділу імпорту для спілкування з міжнародними фондами, меріями інших міст, формуванням запитів про допомогу тощо.

Соціальна допомога

Упродовж першого місяця роботи ми були сконцентровані на армії. Згодом постала проблема переселенців, і ми почали працювати й з ними. Місто надало нам приміщення школи, долучилась велика команда волонтерів — і вийшов центр гуманітарної допомоги. Керівниця із соціального захисту Одеси подивилася на те, як ми працюємо, і запропонувала так само запускати решту центрів соціальної допомоги при мерії. Зрештою, у нас вийшла класна команда.

У цих центрах ми також налагодили систему обліку: людина отримує допомогу за документами, це вноситься в систему, і ми можемо відзвітувати донорам.

Дві сторони волонтерства

В якийсь момент інші волонтерські організації почали ображатися на нас. Мовляв, чому ми отримуємо допомогу від мерії, а вони ні. Тому ми провели зустріч із ними й сказали: якщо ви готові працювати за правилами, ми зареєструємо вас у нашій системі, й ви також долучитесь до видачі допомоги. З 50 організацій погодилося 5.

Наш феномен волонтерства, думаю, ще потрапить до фільмів та книжок. Ми усі пишаємося, що є частиною цього руху. Але проблема у тому, що багато з нас не вміють підпорядковуватися. І це каже про недостатню зрілість нашого суспільства. Врешті-решт, волонтер — це той, хто працює з власної ініціативи, а не той, хто робить усе, що хоче.

Я усім волонтерам кажу: ми в жодному разі не маємо замінити державу. Це, на мою думку, призвело б до катастрофи. Ми маємо підставити плече державі там, де вона не знає, як діяти, допомогти налагодити щось — а потім відійти убік. І далі має ефективно працювати вже сама держава.

Культурний фронт

Окрім гуманітарного та військового фронту, є ще один, дуже важливий, — культурний. І тут у мене сьогодні є дуже актуальний проєкт.

Одеса давно намагалася потрапити до списку світової спадщини ЮНЕСКО. Але з 2009 року нам це не вдавалося. Якось на нараді мер сказав, що нам потрібно добитися того, щоб центр міста потрапив до цього списку. Можливо, це зупинить ворогів від бомбардувань. Та й зруйнувати спадок ЮНЕСКО — тяжчий воєнний злочин, ніж просто розвалити будинок.

Я вирішив долучитися до цього проєкту. За допомогою знайомих вийшов на керівництво Центру світової спадщини ЮНЕСКО та організував дзвінок із нашим мером. Зараз нам допомагають Міністерство закордонних справ, Міністерство культури, посол України у Франції й багато інших людей. Я за допомогою своїх контактів намагаюся пришвидшити цей процес. Фактично, я став координатором цього проєкту.

Багато поколінь моїх предків будували Одесу, жили тут. Отже, моя відповідальність сьогодні — зберегти місто для нащадків.

kmbs live
01.07.2022 в 15:00
Усі ми зараз перебуваємо в пошуку відповіді на запитання, що робити, яким чином рухатись, яким буде ...
01.07.2022 в 12:00
Sergii Kotenko – учасник програми CEO development program здоровий спосіб життя не лише практикує са ...
30.06.2022 в 12:30
Відтепер, стипендіатка kmbs Olha Sahaidak є представницею Ukrainian Institute - Український інститут ...
29.06.2022 в 20:00
Дві третини українських дітей від початку повномасштабної війни стали вимушеними переселенцями. Вони ...
28.06.2022 в 10:00
28 червня виповнюється рік, як пішов із життя Володимир Пилипович Моренець (09.06.1953-28.06.2021) – ...
27.06.2022 в 19:30
📖 Дію ефекту Матвія – феномену нерівномірного розподілу переваг, в якому сторона, яка вже ними волод ...
27.06.2022 в 13:30
Сергій Федорик — засновник та керівний партнер у KEY Group, випускник Executive MBA kmbs — пішов на ...
25.06.2022 в 11:30
Ще одна перемога наших неймовірних випускниць: Kateryna Chu – українська громадська та культурна ді ...